Інструмент референдумів: розвинений світ та Україна

Зародженням демократії вважають стародавню форму голосування щодо недовіри очільникам полісів у Античний Греції. Тоді право голосу мали лише чоловіки – власники землі, які складали абсолютну меншість населення, і зазвичай були головами родів. Сам Арістотель застерігав від розширення виборчих прав бідного населення, вважаючи, що воно усе поділить і проїсть.

У США з 1776 року право голосу отримали лише білі чоловіки,старші за 21 рік.

З 1870 року – чоловіки усіх рас, проте з обмеженнями відносно писемності, в той час, коли освіта була доступна абсолютній меншості.

З 1920 голосувати стали й жінки, у Швейцарії, наприклад, жінки отримали таке право лише у 1971 році.

Після Другої Світової Війни, до 1964 року для участі у голосуванні передбачався податок, що обмежувало можливості бідних.

У 1965 були відмінені допускаючі до виборів тести на писемність, у 1970 році виборчий вік знижено з 21 до 18 років.

Потрібно визнати, що до середини 19 століття існували об’єктівні обставини для нерівномірного розподілу демократичних прав.

З одного боку, ресурси були занадто малі, щоб забезпечити хоча б мінімальний рівень загальної освіти. З іншого боку – рівномірний розподіл ресурсів призвів би до сповільнення загального прогресу та не приніс би жодного покращення середній людині, всі стали б рівномірно бідні. Розвиток потребував концентрації дуже обмежених ресурсів у точках прориву, цим і займалась еліта.

Часи на щастя змінилися, безграмотність і крайнє жебрацтво відійшли у минуле, проте на адресу суспільства так само звучать звинувачення – тепер вже щодо схильності до маніпуляцій ЗМІ, споживацьку свідомість, безвідповідальність тощо.

У 21 столітті поле битви розгорнулося навколо останньої барикади – прямої демократії, що нівелює парламентські змови, ручні партії і вибір без вибору на голосуваннях за розкручені політичні бренди.

Референдуми

Вже з IV століття в Австралії, Північній Америці, Франції, Швейцарії зароджувався інститут референдуму. З 1919 по 1991 – референдум став інструментом безпосередньої демократії в країнах Європи, Північної Америки та інших країн світу, розвивалися процедури. Умовно з 1991 року референдуми вважаються вищою формою безпосередньої демократії та застосовуються на наднаціональному рівні.

У Швейцарії референдуми зародилися в кантонах, що виступили проти урядів, які узурпували свободу громадян. У 1802 році відбувся перший загальнонаціональний референдум, який прийняв другу Конституцію Гельветики. З 1874 року Конституція закріпила референдумів в політичній системі країни. Сьогодні ж в основному законі визначено, що «вищою законодавчою владою» в Швейцарській Конфедерації володіє народ.

У США інститут референдуму почав застосовуватися під впливом теорії народного суверенітету Ж-Ж Руссо.

Перший конституційний референдум в США було проведено в штаті Массачусетс в 1780 році. Після цього й інші Північноамериканські штати почали проводити референдуми для прийняття і зміни своїх конституцій.

В США вперше референдум був закріплений в Конституції Південної Дакоти в 1896 році. До початку XX століття референдуми і законодавчі ініціативи були закріплені в конституціях 21 штату США і в статутах понад ста міст країни.

У 1804 році французьке конституційне право передбачило проведення так званих плебісцитарних референдумів, для засудження політики окремого державного діяча.

Згодом референдуми були затверджені конституціями Франції (1946), Італії (1946), Люксембургу (1948), ФРН (1949), Данії (1953) та інших країн.

У період 1989-1991 років у соціалістичних країнах Східної і Центральної Європи на всенародні голосування частіше виносилися питання незалежного існування і прийняття нових конституцій – Латвії, України, Вірменії та Грузії, Югославії, Словенії (1990), Хорватії та Македонії (1991), Боснії і Герцеговини (1992), Румунії (1991), Естонії (1992), Литви (1992), Російськоїй Федерації (1995), Польщі (1997).

Референдум і Конституція

У США в період з 2006 по 2014 рік, були винесені на референдуми штатів 683 конституційні поправки, виборці схвалили 482 зміни. Близько половини поправок у 18 штатах, де це дозволено, були ініційовані громадянами.

З 1848 році в Швейцарії пройшло 521 референдумів на федеральному рівні. У 216 випадках предметом голосування була ревізія Конституції, в 148 випадках –прийняття законопроекту або схвалення будь-якого договору.

Відповідно до Основного закону Швейцарії – 100 000 громадян можуть ініціювати повний або частковий перегляд Союзної Конституції, з винесенням на референдум відповідного проекту (Ст. 139). З кінця XIX століття до такої народної ініціативи вдавалися більше 200 разів. У 159 випадках ініціатива виносилася на референдум, в 14 випадках населення підтримувало винесене рішення.

При висуванні ініціативи перегляду Конституції в формі загальної пропозиції, є 2 варіанти.

Якщо Парламент згоден з ідеєю, він розробляє проект часткового перегляду в дусі ініціативи та виносить його на голосування народу і кантонів.
Якщо Парламент відхиляє ініціативу – населення країни отримує право висловитися «за» або «проти» зміни Конституції. У випадку народної підтримки ініціативи, Парламент розробляє проект нової Конституції.

Референдум щодо народного вето та висловлення недовіри

Предметом такого референдуму є питання про повне або часткове скасування закону (або акта), або про розпуск парламенту.

Наприклад, після прийняття будь-якого закону в Парламенті Швейцарії дається 100 днів, щоб незадоволені громадяни могли організувати референдум щодо його скасування. Це можливо на вимогу 50 тисяч виборців (1%) або восьми кантонів

З усіх законодавчих актів парламенту Швейцарії. 6-7% законів виносяться на референдуми.

Починаючи з 1848 відповідна процедура в масштабах країни була застосована близько 100 разів, в третині випадків голосування призвело до скасування законів більшістю виборців.

Розпуск парламентів в результаті народного голосування передбачений у деяких німецьких землях. Наприклад, в Баден-Вюртемберзі парламент можна розпустити шляхом референдуму, який повинні ініціювати 200 тисяч виборців, цей інструмент застосовувався у 1971 році. У Баварії для ініціювання подібного референдуму необхідно зібрати 1 млн підписів.

Народне законодавче право

У Швейцарії на вимогу громадян можливі прийняття або зміна союзних законів, федеральних рішень, міжнародно-правових договорів.

Для цього необхідно зібрати 100 тисяч підписів (2,5% електорату) протягом 18 місяців або на вимогу 8 кантонів. Підтримується в середньому одна з десяти пропозицій, винесених на референдум.

Обов’язкове погодження стратегічних рішень з народом

У Швейцарії стратегічні рішення потребують обов’язкового винесення на референдум – членство в міжнародних організаціях, договорах, союзах тощо.

Країна, наприклад, стала членом ООН (створеної в 1945 році) тільки в 2002 році, тому, що в 1986 році 75,7% швейцарців, які проголосували на референдумі, відмовилися від вступу країни в ООН.

То чи дійшло б до майдану і революції у Швейцарії як в Україні через відмову Януковича вступати в ЄС?

Референдум в Україні

В Україні не було проведено жодного референдуму за народною ініціатівою.

Вперше всеукраїнський референдум відбувся 1-го грудня 1991 го року.

Тоді 28 мільйонів виборців підтримали Акт проголошення незалежності України –більше 90% виборців. Це був єдиний плебісцит, який мав юридичні наслідки.

Другий всеукраїнський референдум відбувся 16-го квітня 2000-го року. Волевиявлення ініціював Президент Леонід Кучма.

У Бюлетені були питання про скасування депутатської недоторканності, що підтримали 89% громадян і про скорочення кількості народних депутатів до трьохсот, за що проголосувало 89,91% українців.

Верховна Рада не імплементувала результати.

Референдум за народною ініціатівою в Україні

У листопаді 2012-го було ухвалено Закон “Про Всеукраїнський референдум”. Який лише погіршив можливості застосування прямої влади народу. Відповідно до нього.

1. Референдум за народною ініціативою передбачено лише у консультативій формі. Тобто результати такого референдуму не мають імперативного значення, вони свавільно можуть бути відхилені Парламентом.
2. Проголошувати референдум або ні вирішує Президент, навіть після збору усіх необхідних підписів громадян.
3. Не визначено формат і коло запитань, які можуть розглядатися на референдумі.
4. Не зрозуміло, як саме відповіді на запитання мають бути втілені у життя держави.
5. І головне – процедура ініціювання референдуму прописана у законі, фактично унеможливлює цей процес:
• термін і кількість підписів – три мільйони у двох третинах областей за 40 днів,
• кількість учасників зборів ініціатівної групи для отримання ними права збирати підписи – не менше двох тісяч осіб,
• комісії у день голосування та підрахунку голосів можуть ухвалювати рішення більшістю від присутніх, незалежності від їх кількості, а керівник місцевої державної адміністрації може замінити в день голосування членів комісії,
• не передбачена можливість для висвітлення альтернативних точок зору у ЗМІ.

З ухваленням закону “Про всеукраїнський референдум” втратив чинність закон “Про всеукраїнський та Місцеві референдуми” 1991 року. Тому їх проведеня стало взагалі неможливим.

Народна законодавча діяльність в Україні

Нинішній закон про референдум формально дозволяє створювати й ухвалювати закони поза парламентом, проте не визначає процедуру.

Позиція Конституційного Суду України у справі про “Ухвалення Конституції та Законів України на референдумі” 16 квітня 2008 року полягає в тому, що народ може ухвалювати закони або вносити до них Зміни, але в порядку, який має бути визначеним Конституцією і законами України.

Наразі не визначено – хто, як і кому передає народний законопроект для реєстрації і збору підписів за його винесення на референдум, мова йде у тому числі про народні проекти Конституції України.

Висновки

Очевидно, що в Україні владою зроблено все для того, щоб перешкодити людям ініціювати референдуми, приймати рішення щодо фундаментальних питань розвитку країни чи легально усувати компрометованих чиновників.

Перешкоди закладено у квотах, кількості і термінах збору підписів, у процедурах реєстрації і погодження документів, у необхідності затвердження результатів референдумів владою та їх неімперативність.

Для порівняння:

Швейцарія: за ініціативою народу потрібно зібрати 100 тисяч підписів на 8 мільйонів жителів за 18 місяців
Латвія: для збору 150 тисяч підписів дається один рік
Македонія: –150 000 підписів виборців
Італія: на вимогу 500 000 виборців або 5 обласних рад
Росія: 2 мільйони підписів за 45 днів, ініціативною групою в 500 осіб
Україна: 3 мільйони підписів на 36 мільйонів виборців за 40 днів, групою в 2000 чоловік, зареєстрованих належним чином в ЦВК.

Сьогодні, навмисне відчуження людей від управління своїм життям буде остаточно усунено. Україні потрібні кардинальні зміни в Конституції і законодавстві для передачі прямої влади народу.